Лише 30 вересня Владімір Путін урочисто оголосив про незаконну анексію Херсонської області разом із трьома іншими українськими регіонами. Російська влада заявляла, що ці території нібито назавжди залишаться під її контролем. Минуло 42 дні, і російська армія залишила обласний центр, який Москва вже встигла проголосити власною територією. Відступ відбувався в умовах українського наступу та постійного вогневого тиску. Росіяни переправляли особовий склад і техніку на лівий берег Дніпра, знищували об’єкти інфраструктури та залишали заміновані території. 11 листопада російське Міністерство оборони оголосило про завершення відведення військ із правобережжя. Того самого дня українські підрозділи увійшли до Херсона. 11 листопада. День, який Херсон чекав 255 днів Кадри звільнення Херсона стали одними з найбільш емоційних за всю історію повномасштабного вторгнення. Місто зустрічало українських військових без електроенергії, стабільного водопостачання та зв’язку. Частина магазинів не працювала, вулиці ще зберігали сліди окупації, а небезпека залишалася цілком реальною. Проте цього дня Херсон святкував. На площі Свободи зібралися сотні людей. Херсонці обіймали українських військовослужбовців, плакали, передавали їм квіти та фотографувалися біля українських прапорів. Державні прапори діставали зі схованок, у яких їх тримали протягом окупації. Синьо-жовті кольори знову з’явилися на балконах, автомобілях і центральних вулицях. Особливо символічним став контраст між російською пропагандою, яка місяцями переконувала світ у нібито підтримці окупації місцевим населенням, та реальною реакцією херсонців. Люди не зустрічали українську армію як чужу силу. Вони зустрічали своїх. Для мільйонів українців, які дивилися ці кадри через екрани телефонів і телевізорів, звільнення Херсона стало моментом національного єднання. Це був день, коли українське військо повернуло державний контроль над містом, а його жителі отримали можливість відкрито демонструвати те, що зберігали протягом усієї окупації: власну українську ідентичність. Повернення держави 14 листопада 2022 року до звільненого Херсона прибув президент України Володимир Зеленський. На центральній площі міста відбулася офіційна церемонія підняття державного прапора. Пролунав гімн України. Під час зустрічі з військовими та жителями міста Зеленський наголосив, що звільнення Херсона стало результатом боротьби українських захисників, а не добровільного рішення російського командування залишити місто. Він також закликав світ побачити наслідки окупації та злочини, скоєні російськими військами. Повернення української влади супроводжувалося масштабними стабілізаційними заходами. Поліція, Служба безпеки України та інші державні установи відновлювали роботу, сапери перевіряли будівлі й дороги, енергетики розпочали відновлення пошкоджених мереж. Звільнення не означало миттєвого повернення до мирного життя. Місто успадкувало від окупації зруйновану інфраструктуру, заміновані території, пограбовані установи та людські трагедії, наслідки яких відчуваються й досі. Свобода під вогнем Після відступу з Херсона російські війська закріпилися на лівому березі Дніпра. Річка стала лінією фронту, а саме місто опинилося під постійною загрозою артилерійських, ракетних та згодом масованих дронових атак. Російська армія втратила можливість безпосередньо контролювати Херсон, але не припинила спроб руйнувати його життя. 6 червня 2023 року руйнування Каховської греблі спричинило масштабну повінь. Вода затопила житлові квартали Херсона та населені пункти нижче за течією Дніпра. Тисячі людей зіткнулися з необхідністю евакуації, втратою майна та новою гуманітарною катастрофою. Наступні роки принесли місту нові випробування. Російські безпілотники почали систематично атакувати цивільні автомобілі, громадський транспорт та людей на вулицях. Над дорогами з’явилися антидронові сітки, а частина повсякденного життя перемістилася до укриттів і підземних приміщень.
Джерело
Ми збираємо новини з відкритих джерел і завжди залишаємо посилання на першоджерело.
