🥀 Від футбольного поля до штурмової бригади Нацполіції «Лють»: історія полтавського поліцейського Олександра Рудика, який загинув за Україну Він міг годинами говорити про футбол, був відмінником у навчанні, мріяв про майбутнє доньки й завжди залишався душею компанії. А коли країна потребувала захисту, змінив звичне життя на службу в Об’єднаній штурмовій бригаді Національної поліції «Лють» . Старший лейтенант поліції Олександр Рудик із позивним Кіпіш загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання. Його історія – про любов до життя, відданість родині, мужність і справжнє побратимство. Найбільшою цінністю в житті Олександра була родина, передусім – донечка, яка народилася, коли йому було 19 років. Вона стала його найбільшою любов'ю та сенсом життя. Батьки згадують, що син робив усе можливе заради добробуту своєї родини й майбутнього дитини. Батькам про справжню небезпеку своїх завдань не розповідав, заспокоював, що нібито просто охороняє техніку. Насправді ж виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту. ▪️ 10 червня 2025 року життя Олександра обірвалося під час виконання бойового завдання на напрямку між Торецьком та Неліпівкою Краматорського району. Група штурмовиків полку «Луганськ» потрапила під масований ворожий обстріл. Разом із трьома побратимами Олександр укрився у бліндажі підрозділу Збройних Сил України, намагаючись перечекати артилерійські удари та атаки FPV-дронів. Однак важкий ворожий боєприпас влучив безпосередньо в укриття та пробив його перекриття. Унаслідок удару загинули шестеро військовослужбовців, серед яких – двоє поліцейських. Після трагедії найближчий друг і побратим Олександра Микола Калантиря виконав обіцянку, яку дав йому перед відрядженням на Донеччину: ніколи не залишати свого на полі бою. У складі групи з шести бійців «Люті» Микола долучився до надзвичайно небезпечної евакуації загиблих. Під безперервним ворожим вогнем, долаючи виснаження та понад 10 кілометрів шляху, поліцейські на руках винесли за лінію Іванопілля тіла полеглих побратимів – Олександра та Максима. Вони зробили все, щоб повернути загиблих додому та дати їхнім рідним можливість гідно попрощатися із захисниками. Пам'ять про Олександра живе не лише у спогадах рідних, друзів і побратимів. У Полтаві започаткували щорічний футбольний турнір на честь Героя. Футбол, якому він присвятив стільки років, став ще одним способом зберегти пам'ять про нього. 🕯 Вічна пам'ять і слава Герою! #назавжди_в_строю 👮 Facebook | X | Instagram | TikTok
Джерело
Ми збираємо новини з відкритих джерел і завжди залишаємо посилання на першоджерело.