У 1982 році сенатор Джо Байден пригрозив прем’єр-міністру Ізраїлю Менахему Бегіну скороченням американської допомоги. Ось якою була

У 1982 році сенатор Джо Байден пригрозив прем’єр-міністру Ізраїлю Менахему Бегіну скороченням американської допомоги. Ось якою була відповідь Бегіна: «Ніколи не лякайте нас погрозами позбавити допомоги. Це не спрацює. Я не той єврей, у якого тремтять коліна. Я єврей, який пишається історією свого народу, якій уже 3700 років. Коли ми гинули в газових камерах і печах, ніхто не прийшов нам на допомогу. Так само ніхто не допомагав нам у нашому прагненні побудувати власну державу. Ми впоралися з цим самі й сповна заплатили за це. Ми боролися за свої ідеали. Ми вмирали за них. І ми досі дотримуємося цих принципів. Ми захищатимемо їх. І, якщо буде потрібно, знову загинемо за свої принципи. З вашою допомогою чи без неї». Я згадав про це, тому що нам час формувати в суспільстві подібну ідеологію. І ми повинні позбутися всіх ілюзій. Ілюзій щодо доброго дядечка Сема та єврооптимізму, думки про те, що наші проблеми — найважливіші для наших західних партнерів. Позбутися міфів про те, що вони завжди нам допомагатимуть. Допомагатимуть, але лише у власних інтересах і тоді, коли це буде їм вигідно. У всіх інших випадках вони висловлюватимуть глибоке занепокоєння й просто переживатимуть за нас та будуть купувати російські газ і нафту, як це зараз робить Європа і США. Так уже було неодноразово. Наприклад, коли Росія анексувала Крим і вторглася на Донбас. Час усвідомити, що ми потрібні лише самим собі. Що наші проблеми — війна, корупція, економічний спад, трудова міграція, демографічна криза та все інше — ми долатимемо самостійно. Ми можемо прислухатися до порад. Ми повинні вчитися в тих, хто може передати нам знання, яких нам бракує. Ми використовуватимемо чужий досвід і залучатимемо фахівців. Але відроджувати Україну нам доведеться самостійно. Ніхто не зробить цього за нас. Ми живемо в прагматичному світі. І якщо ми не здатні розв’язати власні проблеми, то інші не розв’яжуть їх за нас, а використовуватимуть у своїх інтересах. Або спробують захопити нас, користуючись моментом. Доведено Кремлем. Неодноразово. На жаль, слова не лише російских, а й західних політиків не завжди збігаються з їхніми діями. Чому? Тому що питання у пріоритетах. Якщо Кремль мотивований імперськими амбіціями і власним збагаченням, то політики Заходу роблять те, що вигідно їхнім країнам і виборцям. Або і їм особисто. Не вірите? Подивиться на Трампа зараз. Або на польських політиків, які розуміють всі загрози від Росії, але граються в українофобію, щоб отримати більше голосів на виборах. Це реальна політика. Без ілюзій. І ми повинні діяти так само, роблячи лише те, що посилює Україну — економічно, політично, демократично або зміцнює нашу військово-оборонну спроможність. Ми маємо шукати партнерів та союзи, але виключно на взаємовигідних умовах. І йти на компроміси лише з міркувань прагматизму. Так, ми повинні стати корисними для наших західних партнерів. Саме корисними, але без шкоди чи втрат для себе. Навпаки, ми повинні в усьому отримувати власні вигоди. І будувати Україну. Нову й прогресивну. Будувати, а не чекати, що хтось побудує її для нас. І якщо нас підштовхують до того, що нам невигідно, чимось лякають, примушують і намагаються переконати в тому, чого нам не потрібно, то ми повинні навчитися відповідати в стилі Менахема Бегіна: «Ми побудуємо Україну! З вашою допомогою чи без неї!». Не віддавати свої корисні копалини, тому що є компромат не керівництво держави, а пропонувати прагматичну Угоду, в якій Україна вигодонабувач, а не "бідний родич". Найголовніше — не лише говорити це, а й робити. І пам'ятати, що життя швидкоплинне, а вікна можливостей не будуть вічно відкритими.