Росія, театр Вахтангова на Арбаті, прем'єра: представили "драму про героїзм і надію" "В моей груди колокол..." про "СВО", нестерпне життя в

ББонус Сьогодні

Росія, театр Вахтангова на Арбаті, прем'єра: представили "драму про героїзм і надію" "В моей груди колокол..." про "СВО", нестерпне життя в - Бонус Сьогодні

Росія, театр Вахтангова на Арбаті, прем'єра: представили "драму про героїзм і надію" "В моей груди колокол..." про "СВО", нестерпне життя в Україні до "звільнення" та спадкоємність "визволителів СССР і РФ". Місто, де розгортається дія, не назване - на сцені просто абстрактні "визволені" руїни. Артисти зачитують уривки з прози та віршів про "СВО" і про совєцьких "визволителів". Постановка починається з заяви актриси «війна триває вже чотири роки», "я навчилася розрізняти снаряди за звуком". Ще одна розповідає, що воду в її місті дають раз на три дні, але виїжджати вона не збирається. Інший герой розповідає про свого сина, який "записався в ополчення", а його мати "з голими руками пішла на танк". "Начальник українського підприємства" скаржиться, що його змушують вести документацію українською: «Пришла нам из Киева указиловка… Вся документация теперь на украинском языке… Нет, я люблю украинский, он мелодичный, люблю песни на нем петь… Но кто виноват, что русская научная химическая школа развивалась на русском языке?» (типовий аргумент для помітної кількості наших діячів в різних галузях). У заочному виконанні Марії Аронової звучить уривок про "хлопця, який загинув під взятою Волновахою". Актори зачитують вірші Блока («Девушка пела в церковном хоре») та Сімонова («Жди меня и я вернусь»), ближче до кінця — уривок із «Війни та миру» Льва Толстого. Тобто, все те, що російськомовні в Україні та світі обстоюють як "Просто хорошу літературу поза війною - чому ми маємо від цього відмовлятись?!". У фіналі зачитують історію "добровольця", який втратив на "СВО" одну з кінцівок і поїхав з фронту до Краснодара, де "живе знайома-нарколог, яка допоможе йому пройти ще одну війну". Отже, лінію партії дотримано жорстко, в найкращих традиціях епохи Сталіна. Але зацікавлені скаржаться, що народішко не надто охоче купує квитки: замість розпродати все в день відкриття продажів, навіть в день прем'єри лишалось 40 вільних місць (тобто, всі інші квитки таки купили охочі подивитись на романтику "визволення"). От так живуть і духовно розвиваються ті, хто "не цікавиться політикою, живе поза війною" і кого "недопустимо ні в чому звинувачувати - то все Путін одноосібно".