Морозного лютневого дня 1738 року вулицями німецького міста Штутгарта рухалася дивна процесія. Упряжка коней тягнула повозку із залізною

Морозного лютневого дня 1738 року вулицями німецького міста Штутгарта рухалася дивна процесія. Упряжка коней тягнула повозку із залізною кліткою, у якій сидів жалюгідний неголений чоловік. Незвичайний в’язень закрив обличчя руками, ніби ховаючись від презирливих вигуків натовпу, що заполонив вулицю… Це був Зюсс Оппенгеймер, колись наймогутніша людина Вюртемберзького герцогства. Спочатку він був купцем, а згодом вступив у фінансові відносини з марнотратним вюртемберзьким герцогом Карлом Александром і невдовзі здобув його повну довіру. Не обіймаючи офіційно жодної посади (хоча його іноді й називали міністром фінансів), Оппенгеймер зумів розставити на всіх адміністративних посадах своїх ставлеників, викарбував 11 мільйонів неповноцінних монет, запровадив монополії на сіль, вино й тютюн, продавав за гроші привілеї та викликав ненависть народу обтяжливими податками. Нікого не нагадує? Коли Карл Александр помер у 1737 році, Оппенгеймера заарештували й звинуватили в державній зраді, порочних зв’язках із придворними дамами та лихварстві під непомірні відсотки. Його віддали під суд і засудили до смерті. Під тортурами він зізнався в усіх семи смертних гріхах. Одягненого у форму «таємного фінансового радника», його виставили в залізній клітці на показ жителям Штутгарта, які висипали на вулиці, щоб познущатися з колишнього вельможі. 4 лютого 1738 року Зюсса Оппенгеймера повісили. Цей епізод чужої історії красномовно показує, через що пройшла розвинена й цивілізована Німеччина на шляху до сьогоднішнього добробуту. І в них були недалекоглядні правителі та наближені до влади мародери-олігархи або завгоспи з необмеженими повноваженнями. Я не прихильник публічних страт чи охлократії, але чітко розумію, що багатьом у нашій країні є над чим замислитися. Адже історія, як ми пам’ятаємо, рухається по спіралі. І витки відрізняються лише діаметром…