Максим Березовський: українська музика до появи «великої російської школи» Березовський народився в Глухові, навчався та працював у різних культурних середовищах, зокрема в Італії й Петербурзі. Його спадщина включає духовну музику, оперу та інструментальні твори. «Енциклопедія України» називає його одним із творців українського хорового стилю в духовній музиці та визначним представником українського класицизму. Служба при імператорському дворі є частиною його біографії. Однак вона не перетворює українського композитора на росіянина й не робить українську музичну традицію відгалуженням петербурзької. Дмитро Бортнянський: українські голоси імператорської капели Бортнянський народився в Глухові та навчався у місцевій співочій школі. Дитиною потрапив до придворного хору в Петербурзі, згодом навчався в Італії та очолив імператорську капелу. Показова подробиця: за даними «Енциклопедії України», хор, який він очолив, складався переважно з українців. Імперські установи користувалися українськими талантами, а згодом результати їхньої роботи ставали аргументом на користь винятково російської культурної величі. Історія Бортнянського повертає в цю картину Глухів та українську хорову школу. Серж Лифар: українське ім’я за брендом «російського балету» Сергій Лифар виріс у Києві, походив з української родини з козацьким корінням. Він став світовою зіркою танцю та видатним хореографом. Його міжнародна кар’єра почалася в антрепризі Ballets Russes. Проте назва «Російські балети» не визначала етнічність кожного артиста. Музей історії Києва представляє Лифаря як українського танцівника та хореографа й наголошує на його незмінному зв’язку з містом. Саме цей зв’язок має залишатися частиною світової історії балету. Ігор Стравінський: Волинь, яку не можна викреслити Стравінський потребує обережнішого визначення. Він народився поблизу Петербурга, сформувався також у російському музичному середовищі, а згодом жив і працював у Західній Європі та США. Називати всю його російську культурну належність вигадкою було б неправильно. Але Україна була важливою частиною його життя. Родина мала літній будинок в Устилузі на Волині, де композитор проводив час і працював. Це підтверджують хронологія його видавця Boosey & Hawkes та родинний фонд Теодора Стравінського. Тож українська вимога тут конкретна: розповідати про Стравінського разом з Устилугом, а не подавати Волинь як безіменну територію імперії. Василь Кандинський: український досвід без вигаданої національності Кандинський народився в Москві, а значну частину дитинства провів в Одесі. Музей Гуггенгайма прямо вказує на цей період його життя та ранній вплив мистецтва й музики. Його біографія пов’язана також із Німеччиною та Францією, громадянство яких він отримував у різні роки. Наявних фактів недостатньо, щоб беззастережно називати Кандинського етнічним українцем. Проте Одеса належить до історії його становлення. Повернення українського контексту означає, що цей досвід має бути названий і досліджений, а не поглинутий словом «російський». Що насправді означає повернути ці імена Імперське привласнення культури працює через узагальнення: різні народи, міста й традиції отримують одну державну етикетку. Після цього українське походження доводиться пояснювати як виняток, хоча воно є частиною первинної біографії. Повернення спадщини починається з конкретних речей: назвати Чугуїв і Маріуполь українськими містами, згадати київську освіту, глухівську співочу школу, єврейську родину, грецьке чи вірменське походження.
Джерело
Ми збираємо новини з відкритих джерел і завжди залишаємо посилання на першоджерело.
